Більшість
з нас хочуть мати біля себе рішучого, впевненого у собі і сильного
чоловіка. Ми з подивом дивимось на чужих чоловіків, котрі здаються
авторитетом для їх жінок і дітей.
Можемо думати: «Якби мій чоловік був такий, то мені було б набагато
легше визнати його головою нашої сім’ї. Мені було б набагато простіше
іти за ним, довіряти його рішенням і висловлювати йому повагу». А потім
повертаємось до свого чоловіка і кажемо: «Ти можеш швидше мити підлогу?
Чого так довго возишся з нею?»
Чи проглядаєш залежність між тим, як ми ставимось до наших чоловіків – як говоримо і думаємо до них і про них – і тим, якими чоловіками та батьками вони стають?
Коли ми потрапляємо на нову роботу і до нового шефа, котрий дивиться
на нас з недовірою, контролює кожен наш крок і що п’ять хвилин
перевіряє, чи ми зробили те, що пообіцяли – то яким буде наше ставлення
до роботи і шефа? Чи будемо в такому випадку кожного дня викладатись на
всі 100%, чи, можливо, почнемо шукати усілякої можливості уникати шефа, а
чи взагалі звільнитись з цієї роботи?
А як ми почуваємось тоді, коли потрапляємо на когось, хто – попри те,
що ми ще, можливо, не знаємо як добре виконувати нашу роботу – бачить
наш потенціал, підбадьорює нас, дякує за наші зусилля і хвалить тоді,
коли нам вдається чогось досягнути, навіть якщо це щось незначне? Тоді
не лише змінюється наш підхід до роботи, але й ми самі починаємо
по-іншому ставитись до себе… Ми не будемо вважати себе невдахами, але
особами, які спроможні, яким вдається зробити те, за що вони беруться.
Ми стаємо більш впевненими в собі.
Ми живемо в часи, коли такі фрази як «чоловік є головою сім’ї» чи «я хочу висловлювати повагу до свого чоловіка» є предметом висміювання. Однак я більш, ніж впевнена, що більшість жінок і надалі хочуть сильного, рішучого і впевненого в собі чоловіка.
Для мене уся ця дискусія на тему хто є головою сім’ї, завжди була
суперечливою і важкою для сприйняття. У мене сильний характер. Я, як
мінімум, не належу до тихих осіб… Я люблю, коли є «по-моєму».
Люблю мати контроль над усім. Мені досить легко когось «переконати» і
настояти на своєму. Особливо, враховуючи те, що мій чоловік (як це часто
буває) належить до спокійніших, більш безтурботних людей – і часто
просто погоджується на щось, на чому мені сильно залежить – попри те, що
думає по-іншому. Бо він не хоче змагатись зі мною словами. І не хоче
мене ні до чого примушувати.
І одного разу я зрозуміла щось, що змінило мій підхід до усієї цієї
справи. Я зрозуміла, що якщо хочу бачити у своєму чоловікові того
сильного мужчину, лідера нашої сім’ї і авторитета – то я повинна, перш
за все, йому це дозволити. Дати цьому місце в нашому подружжі. Дати йому
простір для того, щоб він був тим, яким я очікую, що він буде. Не
тираном, не авторитарним начальником, який вимагає послуху.
Але щоб був люблячим чоловіком і батьком, котрий є нашою підтримкою,
яким ми захоплюємось. Тільки нещодавно до мене дійшло, наскільки великий
вплив на те, яким чоловік зараз є, має його дружина!
Так, деякі чоловіки (і жінки) вже народжуються із готовими завдатками
лідера. Інші потребують для цього особливої заохоти і оточення, в
якому зможуть розвивати свій потенціал провідника. Просто неймовірно те,
що робиться з чоловіком (і жінкою), котрий обдарований довірою,
підтримкою і любов’ю іншої оосби. З чоловіком, котрий чує більше слів
заохочення, аніж критики.
Але це зовсім не легко, правда ж?
Для мене, бути жінкою, яка підтримує чоловіка, є лагідною в словах
(але агресивною в молитві за чоловіка!) – це один із найбільших
викликів, з яким я постійно змагаюсь. Це цілком суперечить моїй
голосній, миттєвореагуючій природі, яка звикла говорити те, що думаю…
Але коли в думках швиденько прошу Бога про терпеливість і мудрість
перш, ніж відповім на слова чоловіка, які мене дратують; або коли
приймаю рішення сказати «добре, коханий» замість 15-хвилинної словесної
перепалки на тему того, що власне не має великого значення; або коли
замість того, щоб мовчати, бо я зла, вирішую спокійно і без образи
почуттів описати чоловікові свої емоції – кожного разу оте Я стає кращою
особою.
Я маю вплив на ту атмосферу, як панує в моєму подружжі. Це – не
легко. Деколи здається, що це несправедливо, бо «чому це я повинна
старатись?». Але якщо цих аргументів про те, наскільки великий вплив ми
можемо мати на свого чоловіка; про те, що ми самі можемо ставати кращими
особами і змінювати атмосферу в нашому домі.. якщо цих аргументів є
замало, тоді є ще один – набагато важливіший.
Висловлюючи своєму чоловікові повагу і любов, а також даючи йому
простір для того, щоб він міг стати головою нашої сім’ї – навіть коли це
вимагає від нас величезних зусиль і самоконтролю (повірте, я
знаю, наскільки великих!) – тоді ми просто слухаємось Бога і
Його Слова. І тоді все набирає нової, набагато більш захопливої
перспективи!
У всьому, що ми робимо з любов’ю для свого чоловіка, у кожному
лагідному слові, котре до нього промовляємо (або яке замовчуємо!) – ми
служимо Богові. А коли це стає нашою мотивацією і коли нагородою за наші
зусилля є не стільки переміна нашого чоловіка, скільки спокій на серці,
який приносить зі собою прислухання до тихого шепоту Святого Духа – то
вся та справа з тим, хто має рацію і хто керує – відходить на дальній
план…
Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами deon.pl
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар