Яке джерело «зімміт-юда», який на Заході у багатьох відношеннях паралізує відповіді Ісламу?
Перш за все, визначення: «зіммі», яке було придумано покійним
християнським президентом Лівану, Баширом Гемайелем, і яке
популяризувалося письменницею Бат-Йеор, - це неологізм, заснований на
арабському слові "зіммі", тобто, не мусульманин (як правило, християнин
або юдей), який знаходиться під ісламським правлінням, і, заради
підтримки своєї релігії, згоден на нижчий соціальний щабель. Простіше
кажучи, зіммі повинен знати своє місце, ніколи не розгойдувати човен і
не шукати рівних прав з мусульманами. Це класичний і оригінальний прояв
«зімміт-юда». На Заході ж виникла нова і безпрецедентна форма: в
мусульманському світі, де, природно, має рацію той, хто сильніший,
мусульманська більшість нав'язує нижчий статус на не мусульманську
меншину; але на Заході - сам Захід або, в деяких випадках, доморощені
елементи, нав'язують низький статус не мусульманській більшості.
Виникає питання, чому? Чому сильніша цивілізація сама на себе
накладає несправедливі і расистські положення слабшої ворожої
цивілізації і тим самим паралізує себе проти тієї ж ворожої цивілізації?
Відповідь очевидна в древній стратегії: «Ворог мого ворога - мій
друг». Західні елементи, які завжди захищають і зміцнюють Іслам і діють
під різними назвами: «ліберали», «ліві», «марксисти" і т.д., в кінцевому
рахунку, мало думають про іслам. Скоріше іслам для них - це інструмент
боротьби з їх реальним і набагато ближчим ворогом - християнством, а
також зі звичаями і цивілізацією, пов'язаними з ним, які завершилися на
Заході.
Це видно всюди і в безлічі форм. Зовсім недавно британський уряд
«відмовився відповісти, чи може розповідь людям про християнську віру
бути злочином на ґрунті ненависті».
Лорд Пірсон з Rannoch, пер UKIP, запитав в Палаті Лордів, "Чи можуть
вони однозначно підтвердити, що християнин, який стверджує, що Ісус -
єдиний син єдиного і істинного Бога, не може бути заарештований за
злочин на грунті ненависті, який може сильно образити мусульманина або
представника будь-якої іншої релігії?".
Представник уряду, Баронеса Вірі з Норбітона, відповіла неоднозначно,
додавши, що юридичне визначення «злочинів на грунті ненависті» було
незмінним останні 10 років.
Але, як пояснив Пірсон в більш пізньому інтерв'ю, нинішнє визначення
«злочину на грунті ненависті» суб'єктивне і обертається навколо того, що
«жертва» відчуває себе ображеною, залишаючи, таким чином, двері
відчиненими для звинувачення тих, хто проголошує Христа і Трійцю, як
злочин на ґрунті ненависті, особливо, щодо мусульман, які категорично
заперечують проти цієї заяви, як сам Пірсон визнає: «Звичайно, більш
суворі мусульмани відчувають себе ображеними християнством і нашою вірою
в те, що Ісус є єдиним Сином єдиного і істинного Бога».
Пірсон також вказав на подвійний стандарт щодо того, як
застосовуються «злочини на грунті ненависті»: «Ви можете сказати, що вам
подобається в народженні Діви, чудах і Воскресінні Ісуса Христа, але як
тільки ви говорите: "Невже Іслам дійсно є релігією миру, на яку він
претендує?", - все, пекло розверзається".
І є причина для цього: на відміну від ісламу, з яким у багатьох
західних еліт немає (прямого) зв'язку, а, отже, немає ніякої загрози
звідти, християнство - це віра їхніх предків; вона завжди присутня в їх
суспільствах, судить їх, і вони ненавидять її за це. Але замість того,
щоб намагатися відкрито придушити її, вони діють опосередковано, в тому
числі, підтримуючи проти неї завжди сердитих і легко «ображених»
мусульман, в той час як вони самі грають роль «неупереджених
секуляристів» - людей, які змушують себе (що означає інших, особливо,
християн) ходити навшпиньках, аби «почуття» «інших» не постраждали.
Звідси зрозуміло, чому ліберали і прогресисти, які завжди скиглять з
приводу будь-якого пережитку традиційного ( «репресивного»)
християнства, як правило, роблять спільну справу з ісламом, не дивлячись
на істинно репресивні якості останнього. Феміністки засуджують
християнський «патріархат», але мало висловлюються проти мусульманського
поводження з жінками як з кріпаками; гомосексуалісти засуджують
християнські хлібопекарні, але мало говорять проти мусульманських страт
гомосексуалістів; мультикультуралісти засуджують християн, які
відмовляються пригнічувати свою віру, в тому числі, забороняючи різдвяні
фрази і образи, щоб пристосувати релігійні почуття мусульманських
меншин, але мало що говорять проти укорінених і відкритих мусульманських
переслідувань християн.
Звідси розуміється кінцева причина, за якою домінуючі західні
елементи нав'язують несправедливі і задушливі наслідки «зімміт-юда» і,
таким чином, роблять Захід слабким і вразливим:
«Ворог [іслам] мого ворога [християнства] - мій друг».
Як показують ці свіжі приклади, мусульман в даний час навіть
використовують, щоб зробити центральне утвердження християнства, яке
еліта особливо не бажає чути, оскільки воно засуджує їх безбожний спосіб
життя, «злочином на ґрунті ненависті».
співробітник Шильман в Центрі Свободи Девіда Горовиця
Немає коментарів:
Дописати коментар