23.01.2019р. Б. / Як і чому жінка має коритися чоловікові

Напевно, ні про що не написано стільки, скільки про відносини між чоловіками і жінками.

Мені здається, у взаєминах християнських чоловіків і жінок є деякі нюанси, які не зовсім правильно розуміються і тією, і іншої стороною. Тому часто одні звинувачують інших (хто вголос, хто подумки). Постійно я зустрічаю публікації християнських авторів, які агресивно стверджують чоловічу домінанту. Скажімо так: це вірно лише частково. Давайте разом простежимо за Писанням Божий задум про чоловіка і жінку.

Отже, вперше ми зустрічаємося з волею Божою про чоловіка і жінку в книзі Буття (1: 26-29), де Бог заповідає людській сім’ї плодитися, розмножуватися і володарювати над звірами. Тут немає навіть мови про будь-яку ієрархію. Тому що спочатку йдеться про створення людини як феномена, а потім вже про поділ цього феномена. Як пише ієромонах Серафим (Роуз): «В Божій ідеї людини, можна сказати – людини як громадянина Небесного Царства, – немає різниці між чоловіком і жінкою, але Бог, заздалегідь знаючи, що людина впаде, влаштував цю різницю».

У 2-му розділі книги Буття ми докладніше дізнаємося про створення людини: Адам був створений першим, Єва другою – з ребра Адама, як «помічник» Адаму (пор .: Бут. 2: 20). Дехто схильний вбачати ієрархію в тому, що Єва – помічниця Адаму: раз вона помічниця, значить, Адам – ​​головний. Однак щоб правильніше зрозуміти це місце, потрібно поставити запитання: а в чому потрібно було допомагати Адаму? Звичайно, в Бутті є слова про те, що Адам повинен був обробляти Едем і зберігати його (див .: Бут. 2: 15), але наївно думати, що Адам з Євою за задумом Божим повинні були орати землю. 

«Що ж бракувало в раю? – зауважує святитель Іоанн Златоуст в тлумаченні цього фрагменту. – Але навіть якщо був потрібен працівник,  то звідки орало? Звідки інші знаряддя землеробства? Справа Божа полягала в тому, щоб робити і зберігати заповідь Бога, залишатися вірним заповіді … що якщо торкнеться (забороненого дерева), то помре, а якщо не торкнеться, то буде жити ». У цьому світлі стає зрозумілішим, що означає «помічник». Як кажуть богослови, Адам не бачив в раю одного – людини. І щоб удосконалитися, йому не вистачало в тому числі і того, щоб вдивлятися в іще один образ Божий, вийти з себе, щоб поглянути на таке ж творіння Боже. З цієї точки зору Єва така ж помічниця Адаму, як і Адам – ​​помічник Єві. Помічник – в богопізнанні через ближнього.

Коли Господь привів Єву до Адама, той сказав: «Ось тепер вона кість від костей моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися Єва, бо взята від чоловіка [свого]. Тому покине чоловік свого батька та матір і пристане до своєї жінки, і будуть [два] одною плоттю» (Бут. 2: 23-24). Створення Єви з ребра Адама також вказує не на підлеглий стан Єви (ясніше це буде видно далі), а на тотожність їхньої природи. Щоб Адам і Єва були одною плоттю воістину – для цього Господь використовує для створення Єви не землю, як було з усіма тваринами і Адамом, а частину тіла Адама.

Втретє ми стаємо свідками взаємин Бога з людською сім’єю вже після гріхопадіння. Після того як Адам і Єва звалюють свою вину за гріх на іншого, Господь промовляє свій праведний суд. Ось тут нам потрібно уважно вслухатися в біблійний текст: Господь «сказав дружині: примножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї Ти в муках народжуватимеш дітей; і до чоловіка твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою. І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя, терня і осот вона буде родити тобі; і ти будеш їсти траву польову, в поті лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий, бо ти порох і до пороху вернешся» (Бут. 3: 16-19).

Звернімо увагу: Бог оголошує Свій вирок. Все, що написано в цих віршах, – кара Божа. Тобто для жінки покарання – і скорбота вагітності, і біль пологів – далі логіка не дає нам зупинятися, – і потяг до чоловіка, і панування чоловіка над нею. Це нове прочитання дозволяє нам повернутися трохи назад і зрозуміти, що, якщо панування чоловіка над дружиною – покарання за гріхопадіння, отже, до гріхопадіння чоловік не панував над дружиною, але вони були цілком рівноправними. Як говорить святитель Іоанн Златоуст: «Як би виправдовуючись перед жінкою, людинолюбний Бог говорить: спочатку Я створив тебе рівночесною чоловікові і хотів, щоб ти, будучи з ним однієї гідності, у всьому мала спілкування з ним, і як чоловікові, так і тобі довірив владу над усіма тваринами; але оскільки ти не скористалася рівночестям, за це підпорядковую тебе чоловікові: і до мужа твого пожадання твоє, і той тобою володіти буде … Оскільки ти не вміла панувати, то навчися бути підлеглою”.

Краще тобі бути під його керівництвом, ніж, користуючись свободою і владою, іти на манівці.

Далі, після вигнання з раю Адама і Єви ми бачимо в усій старозавітній історії здійснення Божого суду: над жінкою панує чоловік. Перш за все, це виражається в узаконеному факті багатоженства.

Власне, і в Новому Завіті апостол перестерігає жінок також підкорятися чоловікам: «І ви, дружини, коріться своїм чоловікам» (1Пет. 3:1). Але тут вже є і інша нота, абсолютно немислима для старозавітних відносин: «Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви. » (1Пет. 3:7). Вже і жінка сприймається не зовсім так, як раніше, і любов подружжя сприймається більш духовно: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав життя за неї» (Еф. 5: 25).

Однак ми бачимо з Євангелія, що і ці піднесені стосунки – не та межа, якої ми повинні досягти, не “план” Божий про людину. Досконалість ми пізнаємо з слів Христа, і відноситься вона до таїнства майбутнього віку: «Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Янголи ті на небесах» (Мк. 12:25). І апостол каже: «Нема юдея, ані грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви одне у Христі Ісусі »(Гал. 3:28).

Отже, ми бачимо, що рівність чоловіка і жінки порушена гріхопадінням, нерівність є частиною відносин цього грішного світу, і немає в ньому справжньої любові. Це покарання Боже, покута, а будь-яка покута носить тимчасовий характер і припиняється з розрішенням від гріха. У Царстві Божому, де прощені і залишені всі гріхи, всі як Янголи, відрізняючись один від одного тільки благодаттю і славою, яку святі прийняли за свої подвиги.

На думку приходить також аналогія з аскетичних творів. Ймовірно, всі пам’ятають, як міркує преподобний авва Дорофей про страх Божий. Він каже, що кожен християнин повинен мати його, але початківець і досконалий мають його в різних якостях. Страх початківця – страх раба, який боїться покарання. Страх середнього – страх найманця, який боїться втратити оплату праці. Страх досконалого – страх сина, який не хоче засмутити батька. У певному сенсі і жінка в Старому Завіті слухняна, як раба. У Новому – вже вільна, має отримати за це нагороду у вічності. І в майбутньому віці – входить в гідність дочки, як чоловік – сина, і віддає справжній послух лише Отцеві.

Що випливає з усіх цих міркувань? Перш за все, застереження чоловікам. Як священик, я багато разів бачив чоловіків, які вважають, що послух – особливість жіночої природи, тому намагаються своїй другій половині нав’язати його. Не потрібно пресувати жінок! Їм і так нелегко. Хто на Небесах буде вище – знає тільки Бог.

Так, жінки повинні бути слухняними, і, як каже старець Паїсій Святогорець, за непослух від жінки відходить благодать Божа. Але точно так само і чоловіки – повинні ставитися до жінки, як до дорогоцінної посудини. Якщо чоловік може сказати, що він завжди так ставиться до дружини, такий чоловік має право очікувати слухняності жінки. Але я думаю, що будь-який чоловік, поклавши руку на серце, не знайде в собі непохитну поблажливість і терплячість, постійну ласку і чуйність, а значить, годі й від інших вимагати святості. 

Ще дуже важливий момент слухняності (безвідносно до кого б то не було): послух тоді є істинним, коли здійснюється з першого слова. Так говорить преподобний Силуан Афонський. Якщо доводиться повторювати другий і третій раз – це вже не має відношення до чесноти послуху. Це вимога, настійне прохання, «пиляння» – але ніяк не послух. Тому, дорогі, якщо вас не слухають з першого разу, то потрібно задуматися не про те, як змусити людину підкоритися, а про те, чи варто повторювати другий раз (зараз я говорю тільки про дорослих).

Третє. Як уже на початку статті ми помітили, покарання чоловіків – «в поті чола свого їстимеш хліб», тобто заробляти. У наших нелегких земних умовах іноді відбувається так, що жінці доводиться працювати поряд з чоловіком. Виходить, мало того, що жінка несе суто жіночу кару – тяжкість вагітності, народження дітей і слухняності чоловіку, так ще вона повинна і за чоловіка працювати в поті чола. Зрозуміло, що під вагою подвійного покарання зламатися може будь-яка людина. Зрозуміло, що у жінки є свої роботи – і так було споконвіку. Мова зараз не зовсім про це. Мова про те, що в нормальній життєвій ситуації жінка не повинна працювати з восьмої ранку до п’ятої вечора. І споконвіку жінка не була включена весь час, скажімо, в польові роботи. Коли жінка була потрібна – для допомоги при збиранні врожаю або в якихось інших особливих випадках, – звичайно, вона вставала з чоловіками, але поза цього аврального часу у неї була своя специфічна сфера діяльності. Ця сфера – створення і підтримання сімейного вогнища, що в деякому сенсі вкладається в горезвісне «до мужа твого пожадання твоє». Цей потяг і спонукає жінку зробити з дому таке затишне гніздечко, прийшовши в яке чоловік особливо гостро розуміє своє сімейне щастя.

Тому якщо іншого виходу в родині немає (я маю на увазі заробіток жінки), то чоловік повинен з максимальним розумінням ставитися до цих неспецифічних для жінок умов існування. І якщо вже ярмо заробляння грошей накинуто на обох, то так само на обох, а не тільки на дружину, повинна бути накинута лямка домашніх обов’язків.

І ще кілька слів про третій чинник в сім’ї – дітей. Зараз багато якихось спекулятивних висловлювань про значення багатодітності, заснованих на словах послання апостола Павла до Тимофія, що жінка «спасеться через дітонародження» (1 Тим. 2: 15). Однак якось забувається, що через весь Новий Завіт проходять головні умови порятунку: наявність в людині духу любові, смирення, лагідності і т.д. Забувають те, що говориться через кому після цих слів: «спасеться через дітонародження, якщо перебуватиме у вірі і любові, та в посвяті з розвагою» . Тобто дітонародження саме по собі не рятує! Це не квиток в Царство Боже. А рятує в тому випадку, коли природно призводить жінку (та й усю сім’ю) до «віри і любові в святості». Через неправильне розуміння цих слів деякі багатодітні мами вважають себе мало не наполовину врятованими і зневажають при цьому малодітних і бездітних! Дивно, як Святе Письмо нічому нас не вчить! Досить згадати старозавітні приклади праведних Авраама і Сарри, 20-річну бездітність Ісаака і Ревеки, Анну – мати пророка Самуїла, а також новозавітних праведних Іоакима і Анну, Захарія і Елисавету, щоб зрозуміти, з якого русла виникає цей фарисейський осуд. З церковної історії ми бачимо, що Господь однаково благословляє і малодітних, і багатодітних, і зовсім бездітних. Іоанн Златоуст був єдиною дитиною в сім’ї. Василь Великий – один з 9 дітей. А в родині Іоанна Кронштадтського не було дітей зовсім, тому що вони з дружиною дали обітницю цнотливості.

Тому, брати, будемо остерігатися засудження, жорстокості і всього, що супротив духу любові Христової, і Сам Податель цієї любові буде з нами на віки.

о. Сергій Бегіян

Джерело:     РОДИНА