Найближчою
важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника
Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе
Євангеліє про це так говорить: “Як сповнились вісім днів, коли мали
обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел,
перше, ніж Він почався у лоні” (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і
Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи
ізраїльського народу, та все-таки Він їм добровільно підкорився і їх
зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався
обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.
Тож погляньмо на закон обрізання і його значення у Старому Завіті, на встановлення празника Обрізання та його значення для нас.
ОБРІЗАННЯ У СТАРОМУ ЗАВІТІ
Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою
багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання
хлопців і вважалося символом їхньої зрілості.
В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало
для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом,
у книзі Буття про це читаємо: “Сказав Бог до Авраама: “Ти берегтимеш
союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його
маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка
серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це
буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути
обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях”. (17,9-12)
Припис обрізання мав для жидів далекосяжні наслідки. Обрізання
насамперед було символом зарахування до членів жидівської релігії і
народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам.
“Свідчу знову кожному, що обрізується, — каже святий апостол Павло, —
він мусить увесь закон чинити” (Гал. 5,3). Через обрізання кожний
жидовин ставав учасником благословення і обітниць, Богом даних його
народові. Воно було конечне, щоб брати участь у пасхальній жертві.
Укінці, невиконання закону обрізання потягало за собою виключення з
членства народу. “А необрізаного чоловічої статі, — каже книга Буття, —
що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його
народу: він поламав мій союз” (17,14).
Слово “обрізання” вживається у Старому Завіті часто в символічному
значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, уст чи
вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього.
Тому святий первомученик Степан робить закид членам синедріону: “Ви,
твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові
Святому” (Ді. 7,51).
Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хре¬щення, що
втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення
нерукотворним обрізанням, каже: “У Ньому ви були й обрізані обрізанням
нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням
Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли”
(Кол. 2,11-12).
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а
потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей
празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що
випадав якраз на Новий рік.
Давні погани вірили у таку прикмету: “Який перший день Нового року,
такий буде і цілий рік”. Тож, очевидно, того дня справляли різні забави,
гульби, пиятику та різного роду карнавали. Мужчини перебиралися за
жінок, а жінки за мужчин. Надягали на себе шкіри звірів, напр., голову
корови, оленя чи собаки. Перебиралися за богів і богинь та навіть
віддавалися розпусті. Святий Йоан Золотоустий, виступаючи проти тієї
поганської гульби з нагоди Нового року, сказав: “Вони думають, що коли
перший день цього місяця проведуть у задоволенні й радості, то й цілий
рік буде такий… Це велика крайність — після одного щасливого дня
очікувати такого самого увесь рік… Щасливий для тебе буде рік у всьому
тоді, коли ти не будеш пиячити першого дня, і коли першого й кожного дня
робитимеш те, що вгодне Господеві” (Слово на Новий рік).
Свята Церква, щоб протидіяти тим мерзким поганським практикам, із
настанням Нового року взивала своїх вірних не до радости, а до посту й
покути за гріхи поган. Святий Августин у своїй проповіді на Новий рік,
заохочуючи своїх вірних до посту, каже: “Щоб припинити тілесну й
похітливу радість поган, будемо всі в день Обрізання при Божій помочі
постити, крім тих, що задля слабого здоров’я не можуть постити, і будемо
всенародньо молити Бога за тих жалюгідних, що ці дні Нового року
по-своєму поганському звичаю переводять у розкоші й нездержливості”. Цей
піст подекуди тривав навіть три дні, як це видно з 17 правила Другого
Собору 567 року в Турі у Франції: “Через те, що між празниками
Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно
під час них три дні зберігати піст”. Щойно в VI ст., коли під впливом
християнської віри поганські святкування поволі пішли в забуття, празник
Обрізання набирає радісного характеру. Після Другого Ватіканського
Собору празник Обрізання у Латинській Церкві знову отримав свою первісну
назву: Октава Доміні, тобто восьмий день після Різдва.
На Сході празник Обрізання став загальним десь у VIII-ІX сторіччі, бо
щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник
Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст. )
має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.
Східна Церква в цьому празнику властиво відзначає дві події: Христове
Обрізання і надання імени Ісус, що означає Спаситель. Тому цей празник у
нас зветься також празником Найменування Ісуса Христа. У дев’ятій пісні
канона утрені празника співаємо: “Прийдіть і торжествуймо у святині
Владики славні Христові найменування: Ісус назвався сьогодні іменем
достойним Бога”.
Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих
дванадесятих празників. Він не має ані перед- ані попразденства і,
властиво, закінчує попразденство Христового Різдва. Канон утрені
празника уклав святий Степан Саваїт (VII ст. ).
ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС
Празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й
самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих
Заповідей та сповнення християнських обов’язків. Кожний християнин
мусить практикувати духовне обрізання, яке є перемогою своїх похотей,
злих нахилів та своїх пристрастей. “Ми бо “обрізання”, — каже святий
апостол Павло, — що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі,
не покладаючися на тіло” (Флп. 3,3).
Надання Христові імени Ісус вказує на святість і силу того імени та
на його велике значення для кожного християнина. Сам Господь Бог надав
Христові ім’я. “Вона породить сина, — говорить ангел Господній до
святого Йосифа, — і ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від
гріхів їхніх” (Мт. 1,21).
Перед вознесенням на небо Ісус Христос дав своїм учням таку обітницю:
“Ім’ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк
руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на
хворих руки будуть класти і добре їм стане” (Мр. 16,17-18). Про
святість і силу святого імени Ісуса свідчить святий апостол Павло: “Тому
й Бог вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем
Ісуса всяке коліно приклонилося — на небі, на землі і під землею” (Флп.
2,9-10).
Святий Йоан Золотоустий, пояснюючи слова псалмопівця: “Господи, яке
предивне Твоє ім’я по всій землі” (Пс. 8,2), каже: “Тим іменем знищена
смерть, зв’язані біси, створене небо, відчинені брами раю, зісланий
Святий Дух, раби стали вільними, вороги — синами, чужі — наслідниками,
люди — ангелами”. А до слів псалма “святе і страшне ім’я Його” (110,9)
він говорить: “А як ім’я Його святе і страшне? Його страхаються біси,
бояться хвороби; тим іменем апостоли навернули вселенну; його, замість
зброї, ужив Давид і побив чужинця; ним доконано багатство великих діл;
ним доконуємо священні таїнства” (Бесіди на Псалми).
Тож нашим святим обов’язком є прослава святого Христового імени, йому
честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали
його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників,
що з тим іменем йшли на муки та смерть. Святе Ім’я Христове — це
запорука благословення, вислухання наших молитов, через Нього
відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах,
через Нього наше спасення. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось
християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я. Наш гарний і давній
християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного.
На святому хрещенні ми дістали ім’я нашого святого. І це ім’я повинно
бути для нас святе й дороге. З ним ми підемо у вічність. “Ніщо так не
робить імени людини безсмертним, — каже святий Йоан Золотоустий, — як
чеснота. Це доказують мученики, доказують останки апостолів, доказує
пам’ять тих, що жили чеснотливо… А рибалка Петро не зробив нічого
великого, але, віддавшися чесноті, заняв царський город і після смерти
сяє ясніше від сонця” (Бесіди на Псалми).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
Джерело: ДИВЕНСВІТ
Немає коментарів:
Дописати коментар