“У
випадку, якщо ви почуваєтеся неспокійними, збудженими і не можете бути
уважними в обідню пору, у мене є пояснення для вас”, – пише Владика Петро
Стасюк у своїй статті для газети Церква і Життя.
Це “полудневий біс”. Ви, напевно, не чули про цього конкретного
демона, але він існує. Праотці нашої церкви, які були ранньо
християнськими лідерами приблизно 1700 років тому, часто називають це
духовним розладом. Вони описали смуток, який може вразити людину без
видимих причин. Католицька енциклопедія описує це як “нездатність
працювати чи молитися”.
Протягом століть багато хто досліджував це і писав про це. У наші
часи все ще пишуться книги про це. Важливим прикладом є відомий
католицький письменник Томас Мертон. Сьогодні дехто каже, що це лише
форма депресії, яка вражає у певний час дня. Але я тут не кажу про
психологічні умови, а духовні. Однак обидві, на жаль, пов’язані.
Кожен може переживати це, але духовні письменники вважають, що старші
дорослі люди є найбільш схильними до цього. Св. Іоанн Хреститель,
стверджує, що цей біс пов’язаний з нудьгою. Іншими словами, “відсутність
фокусу”. Немає сумніву, що справжній демон, а не той, який з’являється
під час обіду, абсолютно прагне знищити нашу віру і наше спілкування з
Богом. Причиною того, що більшість людей перестають молитися чи
займатися Божими ділами, полягає в тому, що вони втомилися від нього і
просто втратили інтерес. Демон хоче, щоб ми повільно, але повсякчасно
“позбувалися любові ” до тих, кого ми повинні любити, а серед них і
Бога.
Ми знаємо, як ми перестаємо ходити до церкви, перестаємо молитися, не допомагаємо нужденним, як ми звертаємо увагу на себе, а не на Бога, який є справжнім автором нашого життя.
Наш катехизм “Христос – наш Паска” навчає нас, що з моменту нашого
хрещення кожен християнин вступає в духовний бій. Святий Павло нам каже
(Еф 6:12), що наша боротьба не тільки проти тіла і крові, а проти
“духовних сил зла”. Це серйозно!
Наш катехизм далі говорить нам, що шлях боротьби з цими спокусами,
це бажання робити що-небудь корисне, – це молитися, постити і дати
милостиню (пожертву). Це ключі для зосередження уваги на нашому
особистому баченні в нашому пошуку Бога.
Ми всі знаємо, що це правда. Ми знаємо, як ми перестаємо ходити до
церкви, перестаємо молитися, не допомагаємо нужденним, як ми звертаємо
увагу на себе, а не на Бога, який є справжнім автором нашого життя.
Владика Петро Стасюк
Єпархій Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новий Зеландії та Океанії
***
Ця стаття опублікована у №7 газети Церква і Життя, серпень 2017 рік
Немає коментарів:
Дописати коментар