Попередніми
роками ми мали нагоду призадуматись над двома аспектами, які стосуються
християнського покликання: запрошенням «вийти поза себе самих», щоб
могти слухати Господній голос, та важливістю церковної спільноти, як
привілейованого місця, у якому Боже покликання народжується, живиться та
виявляється», – цими словами Святіший Отець розпочав своє послання з
нагоди 54-го Всесвітнього Дня Молитви за Покликання, що відзначатиметься
7 травня 2017 року, додавши, що цього разу він бажає зупинитись над
темою «місійного виміру християнського покликання».
«Той, хто дозволив, щоб Божий голос його привабив, і пішов за Ісусом,
дуже швидко знайде у собі самому нестримне бажання нести Добру Новину
братам та сестрам через євангелізацію та служіння милосердної любові.
Всі християни є місіонерами Євангелія!» – наголосив Папа Франциск,
вказуючи на те, що учень Спасителя не отримує дар Божої любові для
особистого задоволення, але перемінений дотиком радості з приводу того,
що відчуває себе любленим Богом, бажає поділитись тією радістю з іншими.
«Радість Євангелія, що наповнює життя спільноти учнів є місійною
радістю (Радість Євангелія, 21).
З тієї нагоди Глава Католицької Церкви пригадав, що місійне завдання
не є чимось додатковим до християнського життя, але тим, що існує в
серці самої віри, адже взаємини з Господом передбачають місійну
заанґажованість кожного християнина як пророка Божого слова та свідка
Його любові. І коли з’являються сумніви та боязнь перед місійним
завданням, то слід пам’ятати, що немає місця для страху з причини нашої
неспроможності, адже сам Господь приходить, щоб очистити наші «нечисті
уста» та вчинити нас гідними до місії (див. Іс. 6, 6-8).
Вселенський Архиєрей переконаний, що кожен учень Ісуса чує у своєму
серці той Божий голос, який кличе йти до людей, як це робив Спаситель,
«оздоровляючи та благословляючи всіх» (див. Діяння Ап. 10, 38). Силою
Святої Тайни Хрищення кожен послідовник Ісуса є тим, хто несе Христа
Спасителя іншим, особливо, коли мова йде про покликаних до
богопосвяченого життя та священиків, що великодушно відповіли на поклик
Учителя словами: «Ось я, Господи, пошли мене». Вони покликані до того,
щоб з відновленим місійним запалом вийти із замкнутих приміщень святині,
щоб дозволити Божій ніжності вилитись на людей. Церква потребує таких
священиків та богопосвячених осіб, які сповнені надії та спокою, адже
переконані, що вони знайшли справжній скарб, та гаряче прагнуть з
радістю ділитись вісткою про Нього з іншими, прагнучи, щоб усі Його
пізнали.
Далі Папа підкреслив, що виникає чимало запитань, коли роздумуємо про
християнську місійність, зокрема про те, що означає бути місіонером
Євангелія? Хто дає нам силу та мужність звіщати та якою є євангельська
логіка, що надихає місійну працю? Щоб відповісти на ці запитання
Святіший Отець заохотив роздумати над трьома євангельськими епізодами:
про початок місійної діяльності Ісуса у синагозі в Назареті (див. Лк. 4,
16-30), про те, як воскреслий Ісус йде з учнями до Емаусу (див. Лк. 24,
13-35) та над притчею про зерно (Мк. 4, 26-27).
Коротко зупиняючись над першим біблійним епізодом, можемо відповісти
на запитання про те, що означає бути місіонером. Зокрема, усвідомлюємо
те, що Ісус є помазаним Святим Духом та посланим у світ. Тому, бути
учнем-місіонером – це стати активним учасником місії Христа, яку сам
Христос окреслює у Своїй промові в синагозі Назарету: «Господній Дух на
мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним,
звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених
на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4, 18-19). «Це також
і наша місія – бути помазаними Святим Духом та йти до братів і сестер,
щоб звіщати їм Слово Боже, стаючи для них знаряддям спасіння», –
наголосив Папа.
Далі він зазначив, що воскреслий Спаситель крокує разом із нами,
подібно, як із тими учнями, що прямували в Емаус. Труднощі та перепони,
які сьогодні ставить нам життя, іноді можуть спонукати нас до думки, що
християнська місія є нездійсненною утопією, або реальністю, яка
перевищує наші сили. Однак, наша надія може бути відновлена, коли
роздумуємо над згаданим епізодом і коли усвідомлюємо, що Христос не
залишає Своїх учнів, а прямує поруч із ними, що є немов «літургією
дороги». Ці два учні, які зранені подіями розп’яття та смерті Ісуса,
повертались додому дорогою поразки, несучи у серці надломану надію і
мрію, яка так і не здійснилась. Їхній смуток зайняв місце радості
Євангелія. І що ж робить Ісус? Він їх не осуджує, не зводить якої стіни
між Собою і ними, але з’являється на їхній дорозі і розпочинає прямувати
поруч із ними. Поволі Він перемінює їхню зневіру і розпалює у їхніх
серцях нову надію, відкриваючи їхні очі під час ламання Хліба. «Так само
й християнин не несе самотужки завдання місійності, але досвідчує,
навіть серед труднощів та нерозумінь, що «Ісус прямує з ним, розмовляє з
ним, дихає разом з ним, працює з ним. Він відчуває живого Ісуса, Який
супроводжує його в усьому місійному завданні» (Радість Євангелія, 266)»,
– наголосив Святіший Отець, переходячи до третього питання про
євангельську логіку місії.
Папа пригадав притчу про зерно, яка спонукає нас відкинути поклоніння
успіхові та надмірну заклопотаність структурами та здобутками. Зерно
Божого Царства хоч і є дуже маленьке, майже невидиме, іноді, незначуще,
але воно тихо зростає завдяки безперервному діянню Господа Бога. Як
вчить нас ця притча, Всевишній перевищує всі наші сподівання та здатний
вразити нас Своєю щедрістю, вчиняючи так, що праця наших рук дає плоди,
які перевищують оцінки людської ефективності. З такою євангельською
довірою ми повинні відкритись на тихе діяння Святого Духа, Який є
фундаментом місійної діяльності Церкви. «Ніколи не може існувати ні
душпастирства покликань, ні християнської місії без усердної та
контемплятивної молитви», – вказав у посланні Єпископ Риму, додавши, що,
з цієї причини, слід живити християнське життя слуханням Божого Слова
і, зокрема, дбати про особисті взаємини з Господом через адорацію
Найсвятіших Тайн, що є упривілейованим місцем зустрічі з Господом Богом.
Заохочуючи до такої приязні з Ісусом, Вселенський Архиєрей зазначив,
що сьогодні Божий люд дуже потребує, щоб його провадили саме такі
священики та богопосвячені особи, які посвячують своє життя служінню
Євангелію. А на закінчення Папа закликав усі християнські громади та
організації, всіх вірних молитись за таких священиків та богопосвячених,
щоб вони були близькими до своєї пастви та були живим знаком
милосердної Божої любові.
Немає коментарів:
Дописати коментар