28.02.2019р. Б. / Комісія УГКЦ у справах родини шукала відповідь на запитання: чи достатньо ми робимо для родини?

27 лютого 2019 року Божого, з ініціативи о. Володимира Містермана, заступника адміністратора Патріаршої курії УГКЦ, у центральному офісі Комісії УГКЦ у справах родини відбулася робоча зустріч на тему «Чи достатньо ми робимо для родини?».

Ця зустріч розпочалася молитвою і була своєрідним «мозговим штурмом» для о. Василя Нестера, голови вищезгаданої комісії, Юлії Земби, секретаря-референта, Олени Різак та Надії Колпинської, залучених до проекту «Мій друг – наставник».

Під час зустрічі о. Володимир наголосив: для того щоб ефективно працювати та продукувати гарні, креативні ідеї, щоб допомогти сім’ям наших вірних наближатися до первинного задуму Творця стосовно родини, насамперед потрібно самим в Комісії створити таку команду, яку можна було б назвати маленькою родиною.

«Якщо ми хоч на місяць перестанемо працювати, чи відчує хтось, що ми не працюємо? Чи ми знаємо, з якими найбільшими п'ятьма проблемами зіштовхується пересічна родина наших вірних в Україні та світі? З якими дружніми комісіями в Патріаршій курії нам спільно потрібно тісніше налагодити співпрацю?» – на ці та інші запитання присутні вирішили спільно шукати відповіді під час наступних зустрічей.

Працівники Комісії у справах родини одноголосно погодилися, що такі зустрічі сприяють покращенню ефективності праці і допомагають спільно виношувати й реалізувати справді богоугодні задуми щодо родини.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

27.02.2019р. Б. / Золоті думки Блаженнішого Любомира Гузара

Учора, 26 лютого, з нагоди Дня народження Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира Гузара, публікуємо вісімнадцять цитат із його промов, звернень та інтерв'ю. Запрошуємо вас ділитися із іншими мудрістю цих слів, а також по-особливому згадати у своїх молитвах Блаженнішого Любомира!

1. Що то значить – гарно молитися за Україну? Чи то ми маємо диктувати Богу, як Він має розв’язувати наші проблеми? Ні. Я думаю, так відчуваю, що ми мусимо Йому поручати з повним довір’ям, що Він провадить нас до добра, а ми повинні, сповняючи Його волю, конкретно здійснювати її в нашому і загальному житті.

2. Мужчина і жінка однаково важливі в розвитку людської спільноти. Мужчина робить те, що більш йому питоме, більш йому, скажімо, підходить,  жінка робить своє – то, що їй підходить. Вони себе доповняють і як один і друга належно сповняють свої завдання і спільно, то краса.

3. Відсутність любові, відсутність почуття, що хтось нас любить – оце є сирітство. Коли будемо щиро старатися, щоби кожна дитина в нас відчувала, що вона є люблена, ...тоді справді в Україні не буде сиріт.

4. Мир – це коли ми створюємо позитивну атмосферу, в якій починаємо свідомо шанувати інших, любити їх, бажати і робити їм добро. Дуже важливо, аби ми бажали добра всім. Тоді мир стає дуже реальним, дійсним, без того нема миру. Мир – то не є те, що ми робимо, а те, що одержуємо від Бога. А якщо ми хочемо робити добро іншим, то ми можемо бути певні Божого благословення.

5. Щоб не змарнувати шансу, треба працювати. Перестати красти, брати і давати хабарі, не горнути гроші для себе, а працювати для суспільства.

6. Якщо держава думає про напад, про агресію, то вона становить небезпеку для всіх інших. Навпаки, розвиток збройних сил для захисту життя і прав своїх громадян сприяє зміцненню бажання миру, загального добра. Досвід показує, що в країнах, які піддавалися агресії, гинуло багато людей, у яких не було, чим захищатися (наприклад, від бомбардувань). Але крім жертв використання зброї, мільйони людей загинули від всякого роду національних, етнічних, релігійних і навіть мовних переслідувань. Народи можуть і повинні боротися проти такого насильства, яке не має жодного виправдання.

7. Брак чесності, брак відповідальності не на користь державі. Мусять стати депутатами люди, які є перш за все справжніми політиками, професіоналами, які є порядними, чесними людьми, які є справжніми патріотами і направду думають про добро, благо цілого народу, про його майбутнє.

8. Треба збудувати кордон, який чітко і ясно позначить: тут є ми, а ви – з другого боку, там робіть, що хочете. Якщо вони хочуть свою імперію, нехай. Але нехай нам не перешкоджають жити, нехай нам не роблять пакостей, нехай не вчиняють агресії, нехай не видумують якихось претензій, щоб зробити Україну частиною цієї імперії. Нехай нам лишать наш мир, спокій. А ми будемо будувати свою демократичну державу.

9. Нам треба дуже багато працювати над собою, і серйозно працювати. І не дбати кожному виключно про свою кишеню, але дбати про загальне благо – тоді всім нам буде добре. А є ще дуже багато людей у нас, які готові за гріш продати душу, на жаль. Багато з них це робить, продають себе за гріш. Але Бог дасть, може, що будемо крок за кроком це очищувати. Нам потрібно дуже солідного духовного очищення.

10. Ісус Христос сказав, яка найважливіша заповідь: любити Бога всіма силами і любити ближнього як самого себе. Коли я шаную себе як Божий твір, як Божу дитину, то я тим самим занаставлений шанувати кожну іншу людину в моїй державі, хто б вона не була. Бо вона так само, як і я, є Божа дитина. І тому любити ближнього як самого себе – то не є щось надзвичайне. Отже, Церква має виховувати людей бути людьми, а люди творять громаду, нормальну державну громаду, яка нам треба.

11. Якби ми були справді стовідсотковими християнами, то ми би дбали, щоби Церква була одна, незалежно від всіх політичних обставин. І щоби, будучи одною, вона зберігала духовну єдність, ту властиву дуже-дуже суттєву єдність. Ми сьогодні мусимо боротися за це. Не йдеться, чи хочемо, чи не хочемо. Тут нема вибору. Якщо хочеш сповняти Божу волю, працюй, щоби Церква була одна. Але, хоча ми і поділені, на жаль, – є протестанти, є католики, є православні, – мусимо всі наші зусилля задіяти, щоби піднести духовний рівень і тоді шукати тої внутрішньої єдності.

12. Важливо ґрунтовно перевиховувати народ. Усі ми повинні цим вихованням займатися – держава, Церква, кожен громадянин.

13. Завдяки Божій благодаті, найвищій жертві невинних людей під час Революції гідності на Майдані, а сьогодні завдяки готовності українських вояків захищати права свого народу ціною життя зі зброєю в руках – ми стоїмо на порозі великого майбутнього. Нехай милостивий Господь не дозволить нам не прийняти Його благодаті!

14. Я радо бачив би, якби люди: малі діти, старші, престарілі не лише читали Шевченка, а й рецитували його. Якщо б ми всі це зробили – перейняли дух Шевченка, дух українства, який він так прекрасно схопив, то другорядні справи, з якими нам сьогодні доводиться мати справу, боротися, перестали би бути такими важливими. Тому що ми були б дуже свідомі, хто ми є. І що ми є один народ, одна єдність, одна велич.

15. Родина, школа, Церква, телебачення, література – усі повинні підкреслювати користь для себе і для загалу суворого дотримання законів. Хочемо жити в нормальній державі – працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх громадян.

16. Свобода – це можливість робити добро. Ми люди, і ми вільні. А це значить, що ми маємо право робити добро. Звичайно, ми можемо помилятися, але основний сенс свободи – людина не має права чинити зло. Натомість незалежність – це свобода від зовнішніх впливів. Незалежність – це не сваволя. Незалежність – це політичне поняття. Отже, у наші часи цілій державі, цілому народу випала нагода діяти задля власного блага. І відтепер людина просто зобов’язана бути творчою, патріотичною, свідомим християнином – громадянином своєї держави.

17. Тоталітарна система виховувала в людині поняття недовіри. Щоб ми одне одному навіть у родині не вірили. Чому? Бо як люди починають одне одному довіряти, то можуть створити контрреволюційну організацію. Якщо ж ніхто нікому не довіряє, тоді немає небезпеки. По-друге, у стосунках між людьми було багато брехні. По-третє, у людей був брак відповідальності, люди боялися брати на себе відповідальність. Як хтось показував, що він відповідальний, то його відразу підозрювали. Бо така людина може когось іншого попровадити. Комуністичний режим хотів людей цілковито перемінити, позбавити моральних принципів, починаючи від віри в Бога. Як наслідок – незважаючи на те, що люди не перестали вірити в Бога, вони все ж таки перестали жити згідно з Божими законами, тому що не були до цього призвичаєні.

18. Бог випробовує нас через різні обставини. Якщо ми поставимо Його на першому місці, житимемо за Його законами і будемо Йому довіряти, то можемо мати оправдану надію на Його поміч.

Джерело:       Воїни Христа Царя

26.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Йо. 3,11-20:  «Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою»

У міру того, як ми живемо в суспільстві, ми все більше навчаємось певних суспільних норм, правил, етикету, поведінки. Але часто бачимо, що це не є фундаментом буття, що це не є основою нашого життя. Бо якась трудна ситуація нам не раз показує, що ми не можемо заховати миру, любові, доброзичливості, привітності, ґрунтуючись на цих правилах. 

Все зовнішнє і завчене, можливо, якийсь час буде нам допомагати, але якщо така поведінка не йде з нашого нутра, то настане ситуація, коли ні правила етикету, ні добре виховання не стримають нас від того, щоб виявити справжніх себе. 

Тому Господь вказує нам, щоб наше життя не було лише зовнішнім, тобто не на словах, а на ділі. Щоби в будь-яких життєвих обставинах, чи нам хтось робить прикро чи добре, чи нас любить чи не любить, чи нам близький чи далекий, щоб ми кожній людині чинили добро, кожну людину любили, кожному прагнули допомогти. Бо за нашими вчинками, за нашим життям показується якою є наша віра, якими є наші взаємини з Богом.

***

Мр. 14,10-42:  «Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу»

Коли йдеться про спокуси, то бачимо, що наша людська природа дуже крихка й тендітна. Нерідко можемо злякатися того, як за якихось обставин у нас зароджуються дуже різні бажання, думки, стремління, про які ми ніколи б навіть не думали, не сподівалися, що щось подібне могло в нас таїтися. Людина зі своєї гріховної природи здатна на великі злочини. Пригадаймо собі німецькі концтабори, радянські ГУЛАГи, не такі далекі від нас. У тих концтаборах, крім людей, які робили диявольські вчинки, були особи великої святості, великої праведності, стільки великих святих, прославлених у нашій Церкві. 

Отже, можемо дійти висновку, що є ситуації, в яких можна і досягти святості, і зробити великий гріх, – усе залежить від того, чи будемо чувати й молитися, щоб не впасти в спокусу, чи піддамося спокусі й згрішимо. Ситуація, сама собою, не зробить нас ні святими, ні грішними, у ній лише можемо виявити, що в нас переважає: велич Божої дитини чи наша гріховність.

Маємо пам’ятати, що як крок до святості починається з малого зусилля, так і шлях до великого падіння починається з малого вчинку. Тому завжди чуваймо в малому – і будемо великі у великому!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР