Яка різниця між стриманістю, цнотливістю і невинністю?
Цнотливість – це чеснота, яка вберігає любов від егоїзму і допомагає
їй бути чистою. Якщо до невинності покликані ті, хто не перебуває в
шлюбі, то до цнотливості покликані всі люди, які живуть у шлюбі або в
безшлюбності. Цнотливість позначає цілісність особистості, коли помисли
відповідають вчинкам. Цнотливість означає повну цілісність сексуальності
в людській особистості і, таким чином, внутрішню єдність людини в її
тілесному і духовному бутті (ККЦ, 2337). У розумінні Церкви цнотливість
рівнозначна чистоті любові. Усі люди покликані до любові чистої, так щоб
їх вчинки не були сурогатом справжньої, безкорисливої любові.
Виховувати дітей у цнотливості означає виховувати в них здатність любити
по-справжньому, не поступаючись схильності вважати іншу людину
предметом насолоди. Наша здатність любити часто потрапляє в пастку того,
що святий Іван називає похіттю плоті (1 Ів. 2,16). Цнотливість – це
внутрішня свобода, яка не дозволяє людині потрапити в рабство похоті
плоті. Мається на увазі духовну боротьбу: відкидання нечистих помислів,
подолання спокус, відмова від дій, які оскверняють людське тіло і
вносять безлад в сокровенну сферу людини. Як свідчить Катехизм
Католицької Церкви, «цнотливість вимагає, щоб людина навчилася володіти
собою. Це частина підготовки до правильного користування людини
свободою. Альтернатива зрозуміла: або людина володіє своїми пристрастями
і знаходить спокій, або вона дозволяє їм панувати над собою і стає
нещасною» (2339).
Подружжя також покликане до цнотливості, тобто до чистоти любові, що
захищає його від можливих сурогатів. Подружній цнотливості суперечать
деякі дії, які практикуються в інтимному житті: вони не тільки не є
актами любові, але і загрожують самій любові. Цнотливість – це загальна
доброчесність, яка проявляється по-різному, залежно від життєвого
статусу. Для людини, що обрала безшлюбність заради Царства Небесного або
склала монашу обітницю, цнотливість рівноцінна повному стриманню.
Будь-яка людина, яка не перебуває в шлюбі, покликана до абсолютної
стриманості. Інтимні стосунки з людиною, яка не є подругом, завжди
будуть гріхом проти заповіді «Не чини перелюбу». У християнському шлюбі
цнотливість не є синонімом стриманості, але в деяких випадках
стриманість стає проявом здорового розуму. Наприклад, природні методи
планування сім'ї – єдині прийнятні для християн – передбачають
більш-менш тривалі періоди стриманості, коли чоловік і жінка, бажаючи
відповідально підійти до народження дітей, відкладають зачаття,
стримуючись у сприятливі для зачаття дні. Є й ситуації, коли чоловік і
жінка з вагомих причин змушені повністю відмовитися від дітонародження,
наприклад, через серйозну хворобу: тоді вони теж повинні утримуватися. У
будь-якої подружньої пари, натхненій справжнім коханням, існують
періоди стриманості – більш-менш тривалі. Ці періоди стають благодатним
моментом для взаємного зростання в любові-самовіддачі, в повазі та
чуйності один до одного.
«Невинність» в повсякденному сенсі позначає стан невинності, коли
людина ще не мала сексуальних відносини. У цьому випадку йдеться про
фізіологічну невинність. У найбільш вузькому сенсі невинність означає,
що людина жодного разу в житті не порушила шостої заповіді. Існує також
моральна невинність. Таку невинність можна не тільки повернути, а й
вирощувати. Не випадково святий Августин, кажучи про Марію Магдалину, що
ототожнюється з грішницею, стверджував, що після зустрічі з Господом і
покаяння її по чистоті перевершила тільки Діва Марія.
«Невинність», «дівоцтво» може бути синонімом добровільної
безшлюбності. Слово Боже рясно підтверджує, що дівоцтво відіграє
особливу роль у домобудівництві спасіння. Діва Ізраїлева, про яку часто
говорять старозавітні пророки, символізує вірність і любов до Бога. З
приходом Христа Діва Ізраїлева іменується Церквою, а саме дівоцтво стає
есхатологічною реальністю, яка знайде повний сенс тільки в останньому,
остаточному здійсненні месіанського шлюбу народу зі своїм Господом.
«Христос полюбив Церкву і видав себе за неї», – говорить апостол Павло
(Еф. 5,25). Звертаючись до громади Коринту, Павло бажає представити її
Христові «дівою чистою і непорочною» (2 Кор. 11,2).
Дівоцтво набуває особливої краси та особливого значення в образі
Пресвятої Діви Марії. У ній були благословенні та обдаровані великою
духовною плодючістю ті численні чада Церкви, які зробили вибір на
користь безшлюбності заради Царства Небесного.
Дівоцтво не є велінням Господа: «Що ж до дівиць, то наказу Господнього
не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір'я», –
пише апостол Павло (1 Кор. 7,25). Це не припис, а особисте покликання
від Бога, особливий дар. Основа християнського дівоцтва – Царство
Небесне: «Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано» (Мт. 19,11) –
говорить Господь. Безшлюбні – продовжує апостол Павло – передбачають
стан воскреслих з мертвих, коли всі будуть подібні до ангелів.
Немає коментарів:
Дописати коментар