03.03.2019р. Б. / М'ясопусна Неділя

М’ясопусна Неділя

Притча про блудного сина минулої неділі символічно показала нам незглибиме милосердя Бога, який приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається і шкодує, що здійснив гріхи. Та щоб хтось не наважився грішити тільки тому, що Господь Бог милосердний і простить йому, то свята Церква у двох наступних неділях для перестороги наводить дві справді драматичні сцени: день Страшного Суду і вигнання з раю наших прародичів — Адама й Єви. Ці дві сцени змальовують нам Божу справедливість. У М'ясопусну неділю святе Євангеліє говорить про день Страшного Суду, а Сиропусна неділя оплакує вигнання наших прародичів з раю. 

Неділя Блудного Сина наче говорила до нас: "Блудні діти, заверніть з дороги гріха та в покорі й каятті вертайтеся до батьківського дому, бо наш Отець Небесний безконечно милосердний, то простить і вам". — А М'ясопусна й Сиропусна неділі грізним тоном перестерігають нас: "Господь Бог не тільки безконечно милосердний, але й безконечно справедливий, тож не грайтеся з гріхом, але бійтеся строгої руки Божої справедливості й кари". 

День Страшного Суду всім нам пригадує велику відповідальність, яка чекає на кожного з нас за наше життя. А швидка й дуже строга Божа кара, що впала на наших прародичів за один-єдиний тяжкий гріх, переконує кожного, що з Богом не можна жартувати. Тож одна й друга неділя доводять нам необхідність виправлення нашого життя, посту й покути, жалю за гріхи, бо тільки тоді зможемо мати надію на Боже милосердя у день Страшного Суду. 

Що таке "м'ясопуст"?

 

Седмиця, що наступає після неділі Блудного Сина, називається М'ясопусна і закінчується неділею, яка має ту саму назву. М'ясопусна неділя це вже останній день перед Великим постом, у якому ще дозволялося їсти м'ясо. Звідси й назва цієї неділі — м'ясопуст, що значить відпущення, покинення м'яса. Очевидно, ми тут маємо на думці ті часи, коли Великий піст дотримувався дуже строго. 

Богослужба М'ясопусної неділі

 

М'ясопусна неділя ще має назву неділі про Страшний Суд. Цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Події Страшного Суду присвячена вся сьогоднішня богослужба. Оспівуючи перебіг Страшного Суду, вона намагається наповнити нас спасенним страхом, жалем за гріхи та вказати на необхідність добрих справ, передовсім справ милосердя. 

Перед цим судом ніхто не втече, і тут усе буде виявлене, нагороджене або покаране, про це сказано в наступних стихирах з великої вечірні неділі: "Книги відчиняться, виявлені будуть людські діла перед нестерпним судом, а вся долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачить усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач. Тому молимо Тебе, Блаже, пощади нас слав'ячих Тебе, єдиний многомилостивий". "Засурмлять труби й розпадуться гроби, і ввесь людський рід воскресне з трепетом. Ті, що творили добро, радуються в радості чекаючи, щоб прийняти нагороду. А грішники тремтять, гірко ридаючи, бо йдуть на муку й відлучаються від вибраних. Господи слави, змилосердися над нами й пощади нас, як Благий, та зроби нас гідними мати частку з тими, що Тебе полюбили". 

Кожний стане на Страшному Суді, і там не будуть зважати на особи, які співають пісні канону утрені цієї неділі: "Надходить день, уже при дверях суд, чувай, душе, де збираються разом царі і князі, багаті й бідні, і кожна людина дістане по заслузі своїх діл" (Четверта пісня). 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.03.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр. 10,23-28:  «Усе дозволене, але не все корисне»

Людський світ має різні закони, одна держава - одні, друга - інші. Невиконання законів у кожній державі карають різними покараннями, можуть позбавити волі, а в деяких країнах і життя. Будь-яка людська система завжди обмежує свободу людини, людина завжди перебуває в певних рамках. Але ми рідко про це говоримо, сприймаємо як належне. Хоча обмеження, які нам встановив Бог, значно частіше викликають незадоволення. 

Однак у стосунках із Богом якраз все відбувається навпаки: хоч Господь дав нам Заповіді, дав нам Святе Письмо, але ми завжди вільні. Вільні ухвалювати рішення, вільні жити чи не жити за Євангелієм. Бачимо, у тій свободі Бог завжди любить людину, як би вона не жила, як би не чинила. 

Задумаймось над тим, що Бог все мені дозволяє, я маю свободу, але, як каже сьогодні апостол: «Чи це мені корисно?» Погляньмо на своє життя, придивімося до тих проблем, які маємо. Дуже часто вони виникають тому, що у своїй свободі ми робимо неправильні вчинки, яких ніколи б не зробили, слухаючи Бога!

***

Лк. 21,8-9; 25-27; 33-36:  «Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжерством, пияцтвом та життєвими клопотами»

Часто обставини, в яких ми живемо, події, навіть несподівані ситуації є для нас дуже важливими, бо в них можемо побачити, ким ми є насправді і яке місце в нашому житті займає Бог. Господь застерігає, щоб ми не обважніли від обжерства, пияцтва та життєвих клопотів, – значить, щоб не перейнялися буденністю, бо все це може зайняти Його місце в нашому серці. 

Звичайно, людина, поки живе тут, на землі, не може зовсім віддалитися від щоденних справ, бо мусить ходити на роботу, їсти, одягатися, дбати про здоров’я, але коли все це стає метою життя, а не засобами, тоді особа втрачає глибину свого буття – життя в Бозі. 

Тому не важить, які обставини є навколо нас, вони завжди є тільки тлом, лише наші особисті рішення можуть нас віддаляти від Бога або наближати до Нього. Не даймо собі перейнятися будь-чим настільки, щоб воно заволоділо нашим серцем, нашими думками, завжди стараймося понад усе жити в Бозі! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.03.2019р. Б. / За що тебе запам’ятають?

Чи коли-небудь тобі доводилось проходити стежками між могилами на цвинтарі і роздумувати про те, чи про тих людей, які там поховані, згадує хтось із досі ще живих? І якщо їх пам’ятають, то за що саме?

Якщо придивитись до усіх тих надгробків, то побачимо, що на жодному з них не пише: інженер, розробник програмного забезпечення, програміст, письменник, журналіст, виконавчий директор, мер, управитель, підприємець чи успішний інвестор… Швидше за все, на надгробку пише: батько, матір, син чи донька. Твоє свідоцтво про народження містить три імені: батькове, мамине і твоє. Також воно містить твій титул, ідентичність: син. Ти прийшов у цей світ як син, але покинеш цей світ як батько. «Дні віку нашого – сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаєм» (Псалом 90,10).

В тебе є настільки мало часу для життя на землі. Як ти використовуєш його, чи як він використовує тебе? За що тебе запам’ятають? Чи тебе запам’ятають за те, що ти зробив, або ж тебе пам’ятатимуть за щось більш важливе – ким ти є? Якою буде твоя спадщина? Якою буде фраза, вписана навіки на твоєму надгробку? Зрештою, власне твоя сім’я, чи ті, хто вважатиметься твоєю сім’єю, ховатимуть тебе, і власне вони пам’ятатимуть про тебе. Питання не стоїть в тому чи вони пам’ятатимуть тебе, але в тому: яким вони тебе пам’ятатимуть?

Батьківство не полягає в тому чим ти займаєшся, але на тому ким ти є. Батьківство – це не професія, а покликання. Батьківство – це ідентичність і доля. Воно полягає в тому ким ти є і ким ти станеш – як Отець. Суть твого життя не визначається тим, чим ти «заробляєш на життя», а швидше заради кого ти живеш. Суть твого життя не визначається твоєю посадою, а твоїм покликанням. На роботі тебе завжди зможуть кимось замінити, однак вдома ти – незамінний. Твоя робота – перехідна і минуча; твоє батьківство і його наслідки – вічні.

Св. Йосип був «tekton» - грецьке слово, що означає тесля, той, хто вправно працює з різними матеріалами, свого роду інженер. І хоча Йосип був професійним майстром, його не пам’ятають за жоден із його витворів, але за його героїчний, хоробрий, рішучий батьківський приклад та його безпрецедентний захист його дружини Марії і вірність їй. Св. Йосипа не пам’ятають за побудовані ним речі, але за споруджену ним домашню церкву, його сім’ю. Впродовж його життя, св. Йосипа, мабуть, мало хто знав, однак сьогодні його вшановують як найбільшого і найбільш благородного батька усіх часів. Ми не любимо людей за те, чим вони займаються, але за те, ким вони є. Те ж стосується твоєї дружини і дітей: вони не любитимуть тебе за твою відданість професії, але за твою вірність батьківському покликанню.

За що тебе пам’ятатимуть твої діти? За те, що ти зробив чи за твою особистість? За дохід, який тобі вдалось отримати, чи за відносини, які ти формував з ними? Вони пам’ятатимуть тебе як велику помилку, чи як великого батька? На твоєму надгробку викарбують слово «Батько». Але чи будеш ти достойний такого благородного і поважного титулу?

Девін Шадт, The Fathers of St. Joseph

http://catholicnews.org.ua/Переклад: "Католицький оглядач"

Джерело:    Воїни Христа Царя